600 грн.

Це місце сміливо можна назвати наймальовничішим куточком Поділля. Крім палацу Орловських, з яким по красі, довершеності, витонченості, гармонії не може конкурувати жодна подільська резиденція, в Маліївцях зберігся старовинний парк з двома ставками, фонтанами, стилізованою під замкову вежу водонапірною баштою. Але головна атракція Маліївців – 18-метрова скеля з водоспадом і печерним гротом. Найдавніша писемна згадка у 1493 році свідчить, що поселення належало шляхтичам Яну і Петру Малейовським, від прізвища яких село і отримало свою назву. У 1785 році у тодішнього власника Юрія Свирського Маліївці придбав коронний надвірний ловчий Ян Онуфрій Орловський, який був фаворитом останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. Орловський перетворює Маліївці на свою постійну резиденцію. У 1788 році він закладає шикарний палац. Палац збудовано прямокутним у плані із блоків місцевого пісковику, які згодом потемніли від часу. Оскільки палац розташовано на косогорі, з парадної (північної) сторони від має два поверхи, а з паркової (південної) – триповерховий. На лівому бічному портику збереглася дата побудови палацу – 1788. На північ над палацу знаходиться ще одна цікава споруда – водонапірна башта, яка забезпечувала мешканців палацу водою. Вежа стилізована під замкову башту, є круглою і має висоту 25 метрів. Завершується вінцем навісних бійниць. На північ від палацу Орловські висадили фруктовий сад, а на південь на терасах було закладено ландшафтний парк площею 17,2 га. На території парку добре збереглося джерело питної води з барельєфом лева та невеликим басейном. Фонтан у басейні і досі працює. Головною цікавинкою парку і усіх Маліївців є самотня скеля висотою у 18 метрів, з якої падає рукотворний водоспад. Верхня печера – носила ім’я Різдва Іоанна Предтечі. Нижня – св. Онуфрія. Там стояла статуя цього святого. Над скелею недалеко є фігура Святого Яна. Невідомо, коли і звідки з’явилася фігура, але можна припустити, що її замовив і подарував монастирю фундатор палацу Ян Онуфрій Орловський. Поруч із фігурою Св. Яна є святе джерело. .

В одній з ущелин каньйону річка Бобравка формує п’ятиметровий водоспад, що впадає в озерце. Водоспад Бурбун розташований в каньйоні річки Бобрівка біля села Лисець Дунаєвецького району. Це несподівана знахідка серед місцевих природніх памяток: чаруючий водоспад нагадує райський куточок, незіпсована дика природа, каміння вкрите мохом, кущі папороті. Довгий час це затишне місце залишалося поза увагою туристів, навідувалися туди лише місцеві жителі. Проте, як розповідають селяни, останніми роками водоспад став навдивовижу популярним і відвідуваним місцем серед мандрівників. Сюди їдуть відпочити, покупатися, насолодитися краєвидами і чи не впершу чергу… зробити ефекті фотографії на фоні блакитного озера з водоспадом посеред скель. Ви наче потрапляєте на тропічний острів. Дивовижна блакитна лагуна. Тільки вода тут крижана навіть влітку.

На Дністрі, за 55 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський на території Національного природного парку «Подільські Товтри», знаходиться шматочок раю – Бакота. Бакота – село, Колодіївської сільської ради Кам’янець-Подільського району. Але цього села ви не знайдете на карті України. Колишні його мешканці не можуть повернутися, поблукати між порожніми хатами, подивитися на закинуті садки. Бо там, де колись була Бакота, сьогодні тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла 1981 року Бакоту було затоплено. На вершині Білої гори, звідки відкривається прекрасний краєвид. Вiд пiднiжжя, просто з днiстрових вод пiдпирають схили, химернi скелi, складенi з вивiтрених тонкошаруватих сланцiв. Але внизу тут, під водами водосховища, до 1981 року було село Бакота – колиска історії цього дивовижного краю. Існує дві версії розшифровки цієї назви: 1. “Бакота – “бокота” – кусень хліба ” (рум.) 2. “Бакота – бажане, чудове місце” (“ба” – приставка, корінь “кот”, “хот” – бажаний). На цьому місці протягом 1981-87 років сформувалося Дністровське водосховище, або Бакотська затока, яке є частиною Національного природного заповідника “Подільські Товтри”. З Білої гори, яка утворена вапняковими породами силурійського періоду (колись, мільйони років тому, тут було море), відкривається такий краєвид, що словами його передати неможливо. Вражаюча краса, і ти дякуєш Богу, за те, що можеш це бачити. Намилувавшись краєвидом, потроху спускаєшся до давнього скельного монастиря. Це те, що залишилося нам з давнини століть.