700 грн.

Поради на день: На сніданок взяти з собою перекус і на обід теж. Бажано дощовики. Для походу на Блажений камінь зручне, неслизьке взуття. На Манявський водоспад потрібно перезутися у шльопанці та можна взяти купальники, полотенце для купання під водоспадом.

Український Афон – так здавна шанобливо називали лише один монастир – Манявський Скит. Проте почнімо, як заведено, з легенди. Чи то всі люди так полюбляють докидати улюбленим святиням хоч кілька зайвих років, але подейкують, що Скит у Маняві був заснований не просто давно, а дуже давно – ще наприкінці ХІІІ ст. Кажуть, наче київські лаврські ченці Іоаникій та Пахомій, покинувши спустошену монголо-татарами обитель, прийшли до Карпатських гір, щоб тут далі провадити своє подвижницьке життя. Кажуть і те, ніби вони тут збудували храм Воздвиження Чесного Хреста (1241), який проте не вцілів через татарську навалу. Так це чи ні, сказати важко. Жодних доказів на користь цієї легенди немає, одначе народна пам'ять її міцно береже. Офіційна ж історія Манявського Скиту розпочинається на початку XVII ст., коли до цієї затишної і мальовничої місцини прибув смиренний чоловік Йов Княгиницький. Його шлях до Маняви пролягав від сусідньої Тисмениці через далекий Афон. Дванадцять років чернець подвизався на Афоні і, може, там і залишився б, якби не прикрий стан православ’я на Галичині. Стурбований ним, він повертається в Україну, а слава про нього вже йде попереду. Відразу по його прибутті його кличуть у різні храми, а він всюди іде й навчає. Але душа його не перестає сумувати за тихою, усамітненою молитвою. Йов вирішує покинути братію, учнів і шукає місця для молитви. Врешті, знаходить «густу лісову пустиню» – там, де до Манявки впадає річка Батерс (нині Скитець), і там залишається чинити аскетичні подвиги. Та недовго пустельник насолоджується лісовою тишею й молитовним мовчанням. Незабаром його знаходять «осиротілі» угорницькі учні. Кількість його прихильників зростає. Деякі залишаються з ним у лісі, роблячи для себе келії по сусідству, інших він відправляє назад до Угорників. За порадою до старця приходять і мирські люди. Чисельна братія живе у малих келіях і періодично запрошує священика для звершення Літургії. З часом потреба у своїй церкві стає насушною. Допоміг у цьому Петро Ляхович, марковецький жупник, який збудував церкву на честь св. Івана Предтечі у селі Манява. Минає час, і Йов розуміє, що братія вже надто велика, і слід будувати монастир. Старець сам обрав місце. Невдовзі там виріс «новий руський Ватопед на взір афонського». З 1700 року починається нелегкий період у житті Скиту. По суті він залишається єдиним православним монастирем в Західній Україні. І хоч відвертих гонінь за віру не зазнає, однак втрачає низку привілеїв, підлеглі монастирі. Кількість насельників зменшується до 30. Та, попри все, Скит залишається православним. У 1772 році відбувся перший розподіл Польщі, внаслідок якого Скит вкупі з Галичиною опинися під владою Австро-Угорщини. Він проіснував ще тринадцять років, а в 1785 р., за розпорядженням цісаря Франца-Йосифа, був закритий. Ченці розселилися по інших монастирях, а начиння та майно рознесли по різних місцях. Дивовижний іконостас Хресто-Воздвиженської церкви, написаний славетним малярем Йовом Кондзелевичем, потрапив до церкви в Богородчанах (нині він перебуває у Львівському національному музеї ім. А. Шептицького), решта – що куди. Деякий час приміщення Скиту використовувалися для адміністративних потреб, а врешті — вкрилися пусткою та перетворилися на руїни. Отака, здавалось би, сумна історія славетного монастиря, заслужено названого «українським Афоном». Та є й надія. Адже, як бачимо з історії Скиту, не один раз нищився монастир, але завжди поставав з руїн ще могутнішим. У 1998 році в Маняві знову залунала молитва – сюди прийшли нові ченці. І завдяки їхнім молитвам та праці багатьох людей, монастир знову діє, у ньому щодня відправляються богослужіння. Є тут і чудотворні ікони: Ікона Богородиці «Ігуменя Манявська» та чудотворна ікона Богородиці Одигитрії – Ізбавительки від злих духів (18 ст.) Поруч з монастирем, на відстані 380м від виїзної брами, розташований велетенський камінь, який вважається місцем для молитви та духовного очищення. Бо саме тут ченцям Скита з’являлася сама Цариця Небесна, тому в народі він називається «Блаженний камінь». Раніше на цьому місці знаходилися скити. Подейкують, що джерело Блаженного каменя має цілющі властивості води, яка збирається всередині печери, а сам камінь виконує щирі бажання, тому запрошуємо і вас перевірити цю силу на собі.