1300 грн.

Дрогобицька солеварня У часи Київської Русі (10–13 століття) слава про дрогобицьку сіль ширилась українськими землями. Дрогобицька солеварня була найбільшою на Перемишльській землі. Крім того, солеварня є найстарішою в Україні. Дрогобицька солеварня розташована неподалік від родовищ соляної ропи або ж сировиці. Була заснована у 1250 році. Протягом багатьох століть солеваріння було основним промислом у Дрогобичі. Це й відобразилось на гербі міста: на синьому тлі зображено 9 соляних топок (форма, у яку пресували сіль). Тут можна відвідати екскурсію, де туристам покажуть сольову шахту і продемонструють, як видобувають сіль. До речі, цей процес за кілька століть практично не змінився. Ропу витягують з глибини 60 метрів, після чого їх закачують у спеціальний резервуар. Потім сіль випарюють, дроблять і відправляють її на фасування. Стоїть завод над підземним солоним озером. Сіль звідти ось вже 765 років ніяк не закінчиться! ЦЕРКВА СВ. ЮРА В 2013 році до списку світової спадщини ЮНЕСКО було внесено 16 українських дерев’яних церков, вісім з яких знаходяться на території Польщі, а вісім – в Україні. Першою у цьому списку значиться дрогобицька церква св. Юра, як найкраще збережена зовні та всередині історична, культурна та релігійна пам’ятка. Живучи серед величезних лісових масивів, українці з деревини будували храми, аж поки з Візантії не прийшла мода на кам’яні храми. Таких ставало все більше‚ та залишались ще місця, де берегли старовинні дерев’яні споруди. Серед них і є церква св. Юра в Дрогобичі, побудована в селі Надіїв без жодного цвяха, деревина кріпилася спеціяльними кілками. Теперішні майстри, на жаль, при ремонті церкви уже користувались металевими гвіздками. Побудована більше п’яти сотень років тому, Святоюрська церква була зовсім маленькою, і досить швидко перестала вміщати всіх місцевих жителів, внаслідок чого в 17 столітті з прикарпатського села Надіїв привезли дерев’яну церкву, за рахунок якої храм був істотно розширено. Примітно, що церква була не куплена, а виміняна на видобуваєму в той час в Дрогобичі сіль. Але найбільша цінність храму не ззовні, а всередині – там можна побачити унікальні розписи та іконостас 17 століття, автором яких був Стефан Медицький. У всій країні налічується не більше десятка дерев’яних храмів, в яких збережено оригінальний внутрішній розпис, і в цей короткий список входять церкви Чесного Хреста і Святого Юра у Дрогобичі.

Дрогобич - друге за величиною місто у Львівській області. Це красиве старовинне місто з історичними будівлями, пам'ятками архітектури та класичною ринковою площею. Ринкова площа у Дрогобичі – це серце міста, яке б’ється не одну сотню років. Це місце, звідки починається «дрогобицький час». Саме звідси починається більшість туристичних мандрівок. А вежа ратуші, здається, немов той Атлас, тримає над містом усе небо. Дрогобицька ратуша, без якої годі собі уявити Ринок, входить у перелік п’яти найкрасивіших ратуш Західної України. А навкруги різнокольорові будиночки, які додають казкової атмосфери, де хочеться пити каву і думати про вічне...

Свірзький замок – на диво витончений взірець оборонної архітектури, декілька століть поспіль милується своїм романтичним відображенням в озерних водах з мальовничого пагорбу поблизу старовинного селища Свірж на Львівщині. Гармонійні архітектурні форми, ошатна зовнішність з елегантним поєднанням білих стін із пурпурною даховою черепицею, багата, дещо здичавіла рослинність навколо, мальовничість прилеглої місцевості – один з найкрасивіших замків Західної України просто створений бути жвавим культурним осередком. Проте, попри надзвичайну популярність Свірзького замку в туристичному середовищі, вірними супутниками маєтку довгі роки лишаються самотність та тиша, бо навіть досконалість екстер’єру не в змозі компенсувати відсутність життя в замкових стінах. З легким сумом чарівний абандон згадує сьогодні часи свого розквіту, коли дбайливі володарі маєтку пестили своє родинне гніздо, розбудовували замковий комплекс, прикрашали стіни цінними мистецькими творами, піклувалися про чудовий парк з тінистими алеями під арками рідкісних дерев та яскравими квітковими клумбами. Під охороною войовничого геральдичного грифону замок немов би завмер в очікуванні рушійної сили, яка б вдихнула життєвої енергії в його покинуті покої. Зведений в стилі пізнього ренесансу, замок пишався просторою анфіладною системою внутрішнього планування, елегантною терасою з балюстрадою та бароковими кам’яними вазонами. Додатковою прикрасою затишного внутрішнього подвір’я і сьогодні служить витончена клумба у вигляді ротонди. Підйомний міст та кована брама в центрі двоповерхового корпусу з трикутними фронтонами з бійницями відкривають в’їзд до замку. Цікаві факти та легенди: Завдяки своєму непідробному французькому шарму, Свірзький замок послужив вдалою декорацією у відомій радянській епопеї про трьох мушкетерів, відігравши водночас декілька ролей. Складно здогадатися, що і Бетюнський монастир, де загинула Констанція, і місце проживання ката, який стратив Міледі, і архітектурний пейзаж Гасконі – це все різні вирази одного обличчя. Майже зруйнована старовинна вежа неподалік замку отримала роль фортеці в Ла-Рошелі, та навіть мальовнича місцева галявина була задіяна під час зйомок в якості французької пасторалі. А який замок без моторошних легенд? Є така і в Свіржі. Пліткарі переповідають сумну історію кохання наївної місцевої дівчини, яка працювала в замку, до підступного військового-загарбника. Відкривши ворота замку ворожому війську, дівчина поплатилася за це життям, знайшовши свою загибель в глибинах замкового колодязю. Правда чи вигадка, сьогодні вже не розсудити, проте на романтично налаштованих туристів ця історія в доповненні з демонстрацією занедбаного, проте реально існуючого замкового колодязя на господарському дворі, справляє незабутнє враження. І який замок без скарбів? Після Другої світової війни в оборонному рові під підйомним мостом було відкрито підземний хід з майном останніх власників замку, щоправда без золота-діамантів, проте знайдені меблі та побутові речі швидко знайшли своїх нових власників.