м. Хмельницький, ТЦ"Ріко", проспект Миру, 69, каб. 203
+38 0676998791 +38 0981050557 +38 0985594300
insta fb
м. Кам'янець-Подільський, пр.Грушевського, 46, каб. 415
+38 0678102020
ТИП

Україна

+ 1
ВИЇЗД З

Хмельницький

ПОРА РОКУ

Весна, Літо, Осінь

600 грн.

Гіпсова печера Вертеба та Монастирок

Сидорівський замок-корабель: таємниця золотої карети та місце звитяги української зброї.

Печера Вертеба – вхід у світ трипільської культури. Подільський край відомий своїми підземними скарбницями — печерами. Печеру ще називають “Наддністрянською Помпеєю” за те, що тут знайдено найбільше предметів матеріальної культури різних епох.

Монастирок – місце сили і паломництва для язичників та християн.
Тут з давніх-давен люди проводили релігійні обряди. Та навіть якщо ви не вірите у різні місця сили, енергетичні потоки чи дивовижні зцілення, сюди все одно варто їхати, щоб насолодитися красою природи та доторкнутися до стародавньої історії.

Скала-Подільська (залишки замку). Замок тут класний: будь-який турист це підтвердить. Не лубочний, як Кам’янець, Луцьк чи Хотин, з їхніми інфраструктурою, сувенірними ятками і вхідними квитками, а справжній: поруйнований, запущений, дикий. І мальовничий, це теж важливо.

Дати виїздів

22.05

Виїзд з Хмельницького

о 7.00 год виїзд від Будинку побуту (зупинка Юність)

Виїзд з Кам'янця-Подільського

Виїзд з Проспекту Грушевського 46 (“Карандаш”) за попереднім узгодженням та оплатою

Подорож з дітьми

до 3р. без окремого місця - безкоштовно, до 10р. знижка -10% від вартості туру

Подорож з домашніми тваринами

заборонено

Подорож автобусами, бусами та мінівенами

Транспорт підбирається агенцією по мірі комплектації групи

У вартість туру включено

проїзд за визначеним програмою маршрутом

страхування в дорозі

супровід керівника групи

У вартість туру не включено

харчування

вхідні та екскурсійні

власні витрати

ПРОГРАМА ТУРУ

Докладніше ПРОГРАМА ТУРУ натискайте ''+'' .

Кожні 2-3 години санітарні зупинки та зупинка на сніданок у спеціально відведених місцях. *В програмі час вказаний орієнтовний. Уточнення часу проводить керівник групи.

Опис - Сидорівський замок-корабель - Гіпсова печера Вертеба - Монастирок (скельний монастир, каньйон) - Скала-Подільська (залишки замку)

Поради на день: На сніданок та обід взяти з собою перекус або в придорожньому кафе. Зручний одяг та взуття.

9.00 - 10.30 - Сидорівський замок-корабель

Дивовижні замкові руїни, що нагадують корабель, який пливе, збереглися в Тернопільській області в селі Сидорів. Височіють вони на високому пагорбі, що омивається з трьох сторін притокою річки Збруч. Сидорівський замок – один з найменш відомих замків Поділля та Галичини, проте його славній історії та неймовірним легендам може позаздрити не один європейський замок. Дивовижні замкові руїни, що нагадують корабель, який пливе, збереглися в Тернопільській області в селі Сидорів. Височіють вони на високому пагорбі, що омивається з трьох сторін притокою річки Збруч. Сидорівський замок – один з найменш відомих замків Поділля та Галичини, проте його славній історії та неймовірним легендам може позаздрити не один європейський замок. Родинні чвари і скарби Як кажуть легенди, які досі мешканці Сидора передають з уст в уста, колись від замку до Збруча вів підземний хід і був він настільки великим, що козаки водили через нього коней на водопій. За легендою, колись у замку зберігалися незліченні скарби. Там, ніби, зберігався родинний скарб роду Калиновських. А щоб зрозуміти об’єм багатства, варто послухати одну з легенд Сидорівського замку. У власника замку було дві доньки. Одна вийшла заміж за шляхтича з крутою вдачею, який міг навіть убити кривдника. А іншу дочку, казали, викрав і взяв собі за жінку проти волі її батьків Адам Калиновський. Двоє молодих шляхтичів ненавиділи один одного. Отож, після смерті власника замку, перший з крутою вдачею, потайки вивіз із замку усе багатство – злато-срібло, величезну кількість хутра, одежі, старі клейноди. Переказують, що люди бачили, як із Сидорівського замку вирушили тоді 200 навантажених добром возів, за якими йшли коні, череди корів, отари овець. І що найважливіше рушила й легендарна золота карета Калиновських. Вже згодом Адам Калиновський все це добро у сутичці зі шляхтичем повернув і заховав у підземних ходах Сидорівського замку. Досі багато хто намагався знайти в підземному ході золоту карету.

11.30 - 12.300 - Гіпсова Печера Вертеба

Печера Вертеба – вхід у світ трипільської культури. Подільський край відомий своїми підземними скарбницями — печерами. Печеру ще називають “Наддністрянською Помпеєю” за те, що тут знайдено найбільше предметів матеріальної культури різних епох. Вертеба не має рівних серед інших печер світу. Тут завжди однакова температура +11 градусів. Довжина її лише дев’ять кілометрів. Серед пам’яток трипільської культури печері Вертеба належить унікальне місце, з якого походить одна з найбільших археологічних колекцій, відомих сьогодні науці. З огляду на унікальність природного об’єкта, у жовтні 2004 року у “Вертебі” створено перший в Україні підземний музей трипільської культури, який розташований у природному підземному середовищі. Печера утворилася природним шляхом близько 20 мільйонів років тому. На поверхні було тепле Сарматське море, у якому жили водорості, що, відмираючи, падали на дно, внаслідок чого й сформувались потужні товщі гіпсів. 5 тисяч років тому сюди вперше зайшла людина. Про те, що тут жили люди, свідчать закопчені стіни. Печеру віднайшов власник місцевих земель Ян Малевський ще у 1823 році під час полювання. Відразу при вході він знайшов значну кількість керамічних виробів, походження яких, на його думку, належало до античної доби. Насправді це було відкриття ще не відомої в той час трипільської культури, яке майже на 30 років випередило її офіційне відкриття, - у 1850 р. у селі Трипілля під Києвом. Дослідження «Вертеби» відновили у 1996 році працівники Борщівського краєзнавчого музею. Гордістю печерної експозиції є діорама. На ній відтворена мить життя трипільців. Білі скульптури, зроблені з гіпсу, контрастно виділяються на тлі темряви. На думку науковців, давні трипільці були високими на зріст та фізично витривалими. Посуд — копії зразків, які зараз зберігаються у Краківському музеї археології. Однак пропорцій посуду не дотримано. Про те, що в печері тривалий час перебували люди, немає жодних сумнівів: чорні обвуглені стіни — сліди розведення багать для обігріву й освітлення, розсипи роздробленої кераміки, що слугували лежаками, багато глиняних зернотерок і глеків для зберігання зерна. За свідченнями дослідників, люди жили тут впродовж 300 років. Невідомою залишається лише причина їх перебування під землею. Можливо, це було місце поховань. В одному із залів знайдено поховання 25 людей, подекуди в печері археологи знайшли одиночні могили. Можливо, Вертеба була складом і місцем зимівлі. Багато зернівок, глеків, наконечників стріл зовсім не використані, а сліди розведення багаття і лежаки свідчать про те, що тут могли розміститися в холодну пору понад 200 осіб. За однією з версій, це було місце ритуальних процесій. Тут знайшли два загадкові жрецькі амулети у вигляді голови бика і багато біноклевидних чаш. Існують відомості, що в печері під час ІІ Світової війни переховувалися євреї, а згодом - бійці УПА. В одному із залів повстанці вчилися стріляти. Білі цяточки на одній зі стін — сліди куль. Унікальність цієї печери ще й у тому, що знахідки зберігаються дуже добре, оскільки тут стабільний мікроклімат, вологість і температура повітря.

13.00 – 14.00 - Монастирок (скельний монастир та каньйон річки Серет)

Монастирок – місце сили і паломництва для язичників та християн. Тут з давніх-давен люди проводили релігійні обряди. Монастирок, що у Борщівському районі Тернопільської області – невеличке село, віддалене від цивілізації. Тим не менш тут часто можна зустріти приїжджих. Туристів приваблює гарна місцевість і пам’ятки, християн – старовинний скельний монастир, а язичників – ще давніше язичницьке капище. Монахи та священики, що селилися в цій місцевості, згодом проявляли здібності до лікування людей. Тут можна очистити душу і тіло біля велетенського жертовного каменя, помолившись чи провівши інший ритуал (або просто доторкнувшись до нього). Біоенергетики, астрологи їдуть сюди, щоб «підзарядитися», а техніка тут легко виходить з ладу, особливо під час грози. Принаймні усі ці та безліч інших історій можна почути в селі чи прочитати в інтернеті. Та навіть якщо ви не вірите у різні місця сили, енергетичні потоки чи дивовижні зцілення, сюди все одно варто їхати, щоб насолодитися красою природи та доторкнутися до стародавньої історії. У цій красивій місцевості, де над річкою Серет і її долиною нависають мальовничі скелі, люди селилися здавна. І досі зберігся язичницький жертовний камінь та дохристиянський печерний храм. Однак ті давні часи вкриті пеленою таємничості: що і як відбувалося у цій місцевості, достеменно невідомо. На зміну язичникам прийшли перші монахи, які також забажали оселитися у гарному і затишному місці. «Взимку, щоб вижити у морози, монахи вочевидь завішували вхід грубою запоною зі шкіри чи промасленого полотна, - розповідає краєзнавець та екскурсовод Оксана Ленчук. – А ще в печері був запасний таємний вихід, яким монахи користалися у разі небезпеки, наприклад, під час нападу татарів, які тут часто траплялися». У печері на стіні можна побачити відновлену ікону Ісуса з заплющеними очима. За легендою, він закрив очі, щоб не бачити людських гріхів. Пані Оксана розповідає історію, пов’язану з цією іконою: «Одного разу я проводила екскурсію для групи язичників і показала їм ікону. А одна із жінок каже: «Ви помиляєтеся, в нього відкриті очі». І дійсно, пильно придивившись, я теж це помітила. Дехто одразу бачить, комусь треба довго придивлятися, а хтось ніяк не може побачити». Чи це якась магія, чи оптичне явище, однак і мені вдалося вгледіти, як Ісус привідкрив очі, причому, праве більше, ніж ліве. «У 1600 році магнати Потоцькі заснували тут василіанський греко-католицький чоловічий монастир. Він був невеличким, жило постійно по п’ять-шість монахів. Однак люди їх любили і поважали, - розповідає Оксана Ленчук. - Спершу монастирські келії були дерев’яні, а згодом кам’яні. До речі, частково вони збереглися до наших днів». Місцеві люди розповідають наступну історію. В часи Хрущова комсомольці прийшли нищити монастир. Залізли у келії, а там одного активіста вкусила гадюка (причому тоді тут ці плазуни зустрічалися дуже рідко), і місцину залишили в спокої. Зовсім нещодавно просто над старовинними келіями надбудували новий дерев’яний храм, позбавивши таким чином пам’ятку архітектури первісного вигляду. А тим, у кого ще немає власної родини, тут також можна шукати щастя. Біля жертовного каменя є кам’яний хрест, де неодружені просять собі пару. Існує повір’я, що протягом року ваше прохання неодмінно збудеться. А якщо ні, значить – проблема у самій людині. Можливо, потрібно змінитися, переглянути погляди на життя. А одружені можуть попросити біля хреста, щоб їхня половинка змінилася на краще.

14.00 -14.30 - Обід з своїми продуктами.

15.30 – 16.00 - Скала-Подільська (залишки замку)

Замок тут класний: будь-який турист це підтвердить. Не лубочний, як Кам’янець, Луцьк чи Хотин, з їхніми інфраструктурою, сувенірними ятками і вхідними квитками, а справжній: поруйнований, запущений, дикий. І мальовничий, це теж важливо. Ще тоді, коли поселення називалося просто Скала, на початку XIV століття, тут був оборонний замок, зруйнований пізніше татарами. Відновити фортецю і збудувати церкву випало князям Коріатовичам, що правили Поділлям з 1331 р. Щоправда, в 1395 р. Вітольд Великий, князь литовський, відібрав у Федора Коріатовича ряд міст, в тому числі і Скалу. А нема чого дружити з конкурентом, угорським королем Жигмондом Люксембурзьким. Ображений Федір з дружиною перетнув Карпати і прославився як розумний власник Мукачівської твердині: це саме він надурив чорта, віддавши йому за риття бездонного колодязя нещасні кілька монет. А обіцяв же цілий мішок! Чорт в мукачівському колодязі до цього часу сидить і обуренно підвиває, а туристи фотографуються, схопивши князя Федора за відполірований до лиску бронзовий палець: на вдачу. Князя тут зовуть Корятовичем, але це вже справа транскрипцій. По смерті Вітольда місто перейшло у королівську власність, отримало Магдебурзьке право (1443), аж нарешті монарх не віддав його в 1515 р. у прижиттєву власність кам‘янецькому старості Станіславу Лянцкоронському (1465-1535). А вже через рік східні зайди спалили і місто, і замок. Лянцкоронський взявся за відбудову форпосту. Швидкий розвиток артилерії в ті часи зумовив зведення мурованого замку бастіонного типу. Роботи проводились за рахунок міщан, яких для цього на два роки звільнили від міського податку. Звільняти занапащене татарами місто від податків доводилося частенько: 7 серпня 1498 року король Польщі Ян Ольбрахт надав місту 15-річну податкову індульгенцію, а з 1510 р. міщани протягом десяти років не платили нічого в казну. Відбудований замок зміцнили мурами, розмістивши за ними військовий загін. Замок став навіть символом міста: його зображення знаходимо на міській печатці з 1531 р. Та татарам до печаток і символів діла не було, вони раз по разу руйнували твердиню. Не відставали і волохи, чий напад у 1538 р. завдав місту великої шкоди, а замок взагалі зрівняв з землею. Знову берись за відбудову — і міщани взялися: краще з замком, аніж без. Вся історія цієї фортеці — колекція трагедій і катастроф. Здавалося, на її боці сама Природа: дитинець був захищений стрімкими скелями (того й Скала!) та рікою з трьох боків, з доступного південного боку був викопаний глибокий рів, зведені кам’яні стіни і округла порохова вежа, яка збереглася найкраще з усього комплексу. Десь тут знаходилась в’їздна брама, дістатись до якої можна було підйомним мостом, що при потребі спускався на товстезних ланцюгах. І тим не менш. Кам’янець, якому в князівські часи Скала була рівнею, лишався нескоренним, а надзбручанська твердиня терпіла поразку за поразкою. В 1620 р. турки напали на місто, спалили більшість будинків, пошкодили замок. В 1648-му козацько-селянські війська взяли твердиню і вигнали звідти польський гарнізон. Особливих руйнувань замок зазнав в 1657 р., коли ним володів трансільванський князь Д‘єрдь ІІ Ракоці. Люстрація 1665 р. повідомляє, що «замок, вимурований на скалі і обведений навколо муром, прийшов в цілковите запустіння». Чи не єдиний випадок, коли фортеця постраждала, але не підкорилася, стався на початку XVII століття: облога Скали яничарами. Після захоплення 1672 р. турками Поділля замок вже не відбудовувався. В середині XVIII ст. староста Скали Адам Тарло проводить ремонт оборонних мурів та вежі. На території фортеці будують пишний палац з великими підвалами. Літопис за 1765 р. читається вироком: «...через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки і зараз він стоїть пустий, а особливо знищено бічні прибудови». Фатум, не інакше. Після того, як Доля донесла свій меседж «навіть не думай, це прокляте місце» до всіх господарів замку, руїни залишили напризволяще. З кінця XVIII століття тут не багато змінилося: першою вигулькує з-за повороту дороги кругла чотириярусна порохова башта, далі — двоповерховий палац з гарним різбленням над вікнами, ще далі оборонні стіни, які сходяться на краю виступу під гострим кутом. Місцеві жителі неквапливо розбирають залишки фортеці собі на огорожі, займаючись цим ще з часів Тарла. Один навіть збудував басейн для гусей і обклав його замковим камінням — пропадає ж добро! Блукаючи замком, дивіться під ноги: за травою (чи кучугурами снігу, це вже як пощастить) легко не помітити проваль підвалів і залишків австрійських окопів. Глибокі ями біля західної та північної стін — сліди діяльності учасних «золотошукачів».

16.00 - Виїзд додому.

19.00 - Орієнтовно приїзд в м.Хмельницький

Окремо оплочуються екскурсійний збір та вхідні квитки. Вертеба - 60грн/40грн дитячий *Агенція не несе відповідальності за підняття або зниження вартості вхідних квиткі.

    Зателефонуйте нам:
    0676998791 , 0985594300
    , 0981050557 м.Хмельницький
    0678102020 м.Кам’янець-Подільський

    Або напишіть і ми передзвонимо: