800 грн.

Чомусь цей віадук більшість дописувачів у мережі вперто ставлять у Панівці, але це інше село – Зубрівка. Невеличке – всього півсотні мешканців, але окреме. І називають віадук Зубрівським. Із Панівців сюди треба зробити гак, або йти пішки по долині ріки. Це мався бути міст, який сполучив би російську залізницю із автро-угорською, й пустив би потяги у Румунію. Було зведено три прольоти мосту та височезні опори в долині Смотрича, але почалася Перша світова війна й ні про яку добудову мова не могла йти. Отак і покинули. Але ж яка нині атракція!

3 давніх-давен милує око неповторна краса прадавньої ріки Смотрич. Прямуючи із центральної частини області на південь через Хмельницький, Городоцький, Дунаєвецький, Чемеровецький та Кам’янець-Подільський райони, вона несе свої води до Дністра. Смотрич є однією із найбільших приток Дністра. У нижній частині русла Смотрич утворює надзвичайно звивисті ділянки – меандри. Особливо мальовничими вони є в місцях перетину Товтрового кряжу та вниз по течії від Кам’янця-Подільського. Незабутнє враження річка залишає після відвідання Старої частини древнього Кам’янця. Тут Смотрич утворює настільки звивисту меандру, що вона майже змикається і утворює своєрідний острів, входом до якого слугує Замковий міст. У пониззі Смотрич утворює два рукави. Історія ріки давня. У кожному геологічному періоді формування річкового русла Смотрича був свій напрямок. У силурі (понад 400 млн. років тому) води Смотрича текли на південний захід, у кам’яновугільному – на північний захід. Утворення сучасного русла ріки розпочалось наприкінці неогенового періоду – близько 2-2,5 млн. років тому. Протягом останніх сотень тисяч років під впливом дії різниці рівня русла Дністра, який вже встиг “заглибитись” у палеозойські відклади на значну глибину, і висоти положення його приток, Смотрич все глибше розмивав місцеві корінні породи. Коли смотрицькі води досягли скам’янілих вапнякових відкладів, русло стало вузьким, а береги – скелястими. Енергія врізу деяких приток Смотрича у материк була настільки великою, що вони “прогризли” досить міцний товтровий кряж на всю його ширину. Після останнього, валдайського зледеніння (10 тис. років тому) долина ріки Смотрич вкрилась лісами і чагарниками. Але справжньою окрасою ріки, та й усього Поділля, можна назвати окрему ділянку долини Смотрича – Смотрицький каньйон. Цей скелястий витвір природи є геологічною пам’яткою державного значення з 1984 р. На його стрімких схилах спостерігаються відшарування силурійських вапняків з наявністю решток викопної фауни.

Маленьке село Субіч лежить у казковому місці над Дністром. Тут одні із найбільш казкових краєвидів, які можна побачити в Україні. Справжньою нагородою мандрівнику стане неймовірний вид, який відкривається на Дністер з невеличкої гори Монастирище: жовто-біло-зелені скелі, дерева, і, власне, сам красень Дністер. Побачивши цю красу, ви не пожалкуєте, що подолали такий шлях! Монастир у селі Субіч був заснований, за різними даними, у 16–18 столітті. Деякі вчені стверджують, що це могло бути і 10 століття. У ті часи у скельних келіях жили монахи, вони тут молилися та працювали. Відкрив цю святиню сучасникам вже у пострадянські роки мешканець села Субіч Н. Семенюк та вчитель місцевої школи А. Братков. Дорогу до храму розчистили, а пізніше неподалік від давньої споруди поставили капличку. Дорога до Субічського скельного монастиря починається як раз від цієї каплички. Неподалік – над Дністром стоїть білий хрест, а під ним – святе джерело. Воду з нього пили монахи, що жили тут дуже давно. Мандрівнику варто напитися з цього джерела, бо попереду – непростий шлях. Дорога до храму, як і має бути, нелегка. Йти треба приблизно 800 метрів вузькою стежкою під скелями. Треба бути обережним, адже внизу – обрив. І нарешті – святі печери. Одна з них чимось нагадує маленьку комору, напевно в них монахи зберігали своє нехитре майно. Але найцікавіша – це печера-храм. Увійти туди можна лише зігнувшись – прохід дуже вузький. Люди приходять сюди молитися. В нішах – ікони в рушниках. Є де поставити свічки.

Кам’янець Подільський – місто семи культур. Кам’янець Подільський – місто, що зберегло дух середньовіччя. Своєрідність та унікальність його полягають у гармонійному поєднанні ландшафту і містобудівної структури середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систему, що не має аналогів у Європі… До творіння неповторного архітектурного вигляду Кам’янець-Подільського у різні періоди його історії доклали майстерності архітектори й скульптори з Італії, Нідерландів, Вірменії, Польщі, Франції, Туреччини та ін. До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40м і діаметром 5м, видовбана у скелі.